ПРАВИЛА-ПОМІЧНИКИ

Правило 1. Батьки – перші вчителі.

Діти навчаються у своїх батьків. Малюк ще не може зрозуміти інструкцію, яку ви йому настирливо повторюєте, проте легко копіює ваші дії, він стає ніби вашою тінню. Тому коли виникне запитання «Хто тебе так навчив робити (говорити)?» - згадайте це правило.

 

Правило 2. Очі в очі.

Якщо ви хочете чогось від дитини, переконайтеся, що вона вас чує. Тут на допомогу прийде саме це правило. Спочатку встановіть контакт із дитиною поглядом (дитина зверне на вас увагу), підкріпіть свій контакт дотиком (візьміть за руку або покладіть руку на плечі дитини).

 

Правило 3. Усі ми люди.

Ми не повинні забувати, що у дитини (так само, як і в дорослих) буває гарний настрій, коли вона грається, легко іде на контакт, а бувають такі дні, коли нічого не хочеться робити. Ваша дитина росте. З 2 – 3 років починає усвідомлювати своє «Я», з 3 – 4-х років формується особистість дитини, яка гостро реагує на критику дорослих. Тому потрібно прислухатися до своїх дітей, бути уважними, розуміти їх.

 

Правило 4. Обіцянка.

Якщо дитина не хоче зараз виконувати ваше прохання, візьміть з неї обіцянку, що вона зробить це пізніше, але встановіть часову норму для виконання (це обов’язково). І пам’ятаймо правило перше!

 

Правило 5. Повторення – основа навчання.

Складіть для дитини систему. Повинен бути встановлений режим на кожен день, і дотримання його залежить від вас. Якщо дитина зрозуміє, що перед обідом чи прогулянкою потрібно збирати іграшки, то так і буде. Якщо дитина зрозуміє, що потрібно складати свій одяг – то так і буде.

 

Правило 6. Менше заборон.

«Не бери! Не йди! Не роби! Не заважай!...» Знайомі слова? Саме ними ви відбиваєте в дитини бажання допомагати. Менше заборон – більше співпраці з дитиною.

 

 


ЧОМУ ДІТИ ПЛАЧУТЬ?

 

Немовлята всюди плачуть однаково. Коли вони виростають, у них виявляються неоднакові звички. Це — результат виховання. Нещодавно я вкотре спостерігала не дуже приємну ситуацію на вулиці: істерично плаче дитина років чотирьох, і так само істерично кричить на неї зовсім молода мати. Не знаю, чому її так розлютило дитя, але вона дико кричала на нього: «Якщо зараз не замовкнеш, я покину тебе тут, будеш жити на вулиці!». Мабуть, жінка вважала, що після таких слів дитина має тут же заспокоїтися і припинити плакати. І мати дійсно робила вигляд, що залишає дитину саму, йдучи все далі й далі, а маля, захлинаючись сльозами, бігло за нею, доки не впало. Як часто ми, дорослі, вважаємо, що краще покарати малюка, накричати на нього, ніж спокійно вислухати і спробувати зрозуміти. Адже ми не вирішуємо проблему, нас дратує плач, непослух, свій гнів на самих себе намагаємося перекласти на дитину. Нам дуже важко зрозуміти: якщо дитина плаче, значить, їй погано.

 

ПРИЧИНИ НЕПОСЛУХУ МАЛЯТ

    Хочу! Напевно, це найскладніша проблема, коли дитина влаштовує істерику в магазині, вимагаючи чергову іграшку. «Розбори польотів» даремні, маля починає грати на публіку і кричати ще сильніше. Звісно, якщо дитина розбещена і звикла отримувати все на першу вимогу, то їй дуже важко пояснити, чому зараз ви відмовляєте. Можливо, краще залишити магазин і спробувати переклю¬чити увагу дитини на щось інше, а вже вдома обговорити необхідність покупок?


    Моя знайома, знаючи такі проблеми своєї дитини, намагалася в дитячі магазини ходити одна.

 

Мені боляче! Ну, здається, все просто, якщо боляче — значить треба плакати. У дівчаток плач ми сприймаємо нормально, а от хлопців умовляємо терпіти, вони ж — майбутні чоловіки. А чи треба? Ми не любимо, коли наші чоловіки не діляться з нами своїми проблемами, не розповідають про власні переживання, правда? Але ж самі виховуємо їх такими, з дитинства переконуючи, що чоловік ніколи не повинен плакати. Звичайно, йому потім соромно зізнатися у своїй слабкості. Але це і не означає, що хлопець повинен рости істеричним, усе має бути в міру. Добре, якщо ми вислухаємо і поспівчуваємо синові. Колись він поспівчуває нам...

    Мені прикро! Причина схожа на попередню, хіба що біль не фізичний, а душевний. Дитина плаче від образи, від власного безсилля, від несправедливості. Хіба можна залишатися осторонь? Це нам із нашим досвідом дитячі проблеми здаються дрібницями, ми відмахуємося від них, мотивуючи зайнятістю і марністю розмови. Але ж навіть для найменшого малюка невелика образа може стати трагедією життя. А ми кричимо тому, що він плаче... Замість того, щоб спокійно поговорити, — сердимося. Але ж дітлахи копіюють нашу поведінку, і якщо ми будемо спокійні та розсудливі, то й вони наступного разу істерику замінять спокійною розмовою. Головне — проявити терпіння.

    Дорослі, зверніть на мене увагу! У наш вік нестримного прогресу ми мало часу проводимо з дітьми. Приходячи додому, насамперед ідемо на кухню, говоримо по телефону, дивимося серіал. Що залишається дітям? Наше роздратування, коли відволікають від улюбленого заняття: «Мамо, подивися, що я намалював!». Багато з нас байдуже поглянуть і продовжать своє. А дитина хоче, щоб її роботу оцінили, обговорили, похвалили!

 

Я впертий, буде так! Це вже результат вашого виховання. Мабуть, у минулому ви, шановні батьки, надто часто потурали дитячим капризам і примхам.
    Прикладів і причин може бути безліч, результат один — навіть немовля плаче від браку материнського тепла. Я закликаю до одного: зверніть увагу на проблеми дітей, не залишайте їх наодинці зі своїм горем, сто разів подумайте, перш ніж кричати і звинувачувати малюка. Діти — особистості від народження, і ми просто зобов'язані поважати їхні почуття.

   

НЕ ПЛАЧ, МАЛЮЧЕ, Я СКОРО ПОВЕРНУСЯ...



    Що робити, якщо дитина плаче при розлученні з мамою Ранок. Усе швидко, все на бігу, стільки всього треба зробити, що краще б і зовсім не лягати. Усе одно сорочки не випрасувані, залишився посуд, та й звіт сам собою чомусь не напи¬сався... Усе, останній погляд у дзеркало, помах рукою — пригладжене волосся, ще помах — яскрава помада. Ключ у замку... Стоп! Ви ловите на собі зацікавлений погляд малюка: «Ти куди, мамо? Я з тобою!».

    Що робити? Ви повертаєтеся, притискаєте його до себе, шепочете щось ласкаве, заспокійливе, але напад істерики вже близько. І ось у дитини все всередині заклекотіло, полилися гіркі сльози. Сумка відставлена, помада стерта. На роботу ви точно не встигнете.

    Знайома картина? Повторюється майже щодня? Чи ви просто втікаєте зранку потай, поки маля ще не прокинулося? Запрошуєте няню, чи про малюка піклується бабуся? Малюк не хоче залишатися з бабусями та нянями і зі сльозами на очах просить, щоб ви взяли його із собою?

 

 

Отже:

    • знаючи, що малюк важко переживає розлуку з вами, спробуйте заздалегідь придумати і прорепетирувати кілька різних способів прощання, наприклад, міцні обійми, погладжування по спинці, ласкаві слова. Можливо, це допоможе відвернути дитину від сумних думок;

    • якщо вам неодмінно треба піти, постарайтеся самі бути спокійною і впевненою, малюк відчуває ваш стан: якщо ви стурбовані, то незабаром і дитину охопить занепокоєння;

    • перед своїм відходом запропонуйте маляті гру, яка могла б надовго захопити, щоб ваш вихід здався менш значущим, ніж процес гри. Пограйте трохи разом із дитиною, а потім запропонуйте сконструювати що-небудь до вашого приходу або намалювати картинку, прибрати іграшки. (Для цього можна приготувати гарну книжку з малюнками, альбом, розфарбовку чи пазли. Але не варто користуватися таким прийомом щоразу, як ідете з дому, інакше малюк думатиме, що від нього відкуповуються);

    • обов'язково скажіть, коли ви повернетеся. Нехай дитина ще не зовсім добре орієнтується в часі, але все одно вкажіть, скільки будете відсутні (15 хвилин, 2—3 години), і дайте якісну характеристику часу свого повернення. «Повернуся скоро, ти ще навіть не встигнеш зібрати мозаїку», «Я повернуся через дві години, за цей час ти встигнеш поїсти і погуляти, прибрати іграшки», «Прийду, коли ця стрілка зупиниться тут, на цифрі 5». Малюк буде уважно стежити за стрілкою і не турбуватиметься, поки стрілка не зупиниться на зазначеній позначці;

    • якщо вам на зміну приходить няня, то трохи побудьте втрьох, хвилин 10—15. Дитина повинна побачити, що мама не боїться чужої людини, довіряє їй і спокійна в її присутності. Потім плавно передайте няні повноваження піклуватися про дитину. Малюкові можна сказати, що інша людина також подбає про нього, скажіть, що вона (краще називати ім'я няні) обов'язково погодує його, покладе спати, погуляє разом із ним, і їй можна довіряти;

    • Обов'язково скажіть дитині, що ви йдете. Нагальні втечі «по-англійськи» травмують її, позбавляють почуття безпеки, створюють відчуття, що мама може піти в будь-яку хвилину. Малюк постійно сте¬житиме за вами, недовірятиме і плакатиме щоразу при розлуці. Не провокуйте дитину такою втечею, краще попередьте. Помахайте рукою на прощання: «Поки що я йду, але скоро повернуся»;

    • якщо малюк ніяк не заспокоюється, про¬довжуючи плакати, не кричіть на нього, не витирайте роздратовано сльози, краще візьміть на руки, обніміть, трішки погойдайте. Намагайтеся не хвилюватися самі, заспокойте дитину. Подумайте, що це не її примха завжди бути біля вас, а природне бажання бачити поряд близьку людину, яка дарує відчуття тепла і безпеки;

    • те, що мама йде, дитині буде легше пережити, якщо вона залишиться зі старшим братиком чи сестричкою, іншою дитиною, татом, нянею. Будьте певні, вони знайдуть, як цікаво разом провести час.

    Якщо дотримуватися цих нескладних рекомендацій, можливо, дитячих сліз стане менше.