Вчителі-дефектологи:


 Крамінська   Наталія Володимирівна

 

Педагогічний стаж роботи – 28 років, на посаді – 23 рік.

     

Закінчила Український державний педагогічний університет ім. Драгоманова, м. Київ, за спеціальністю «Дефектологія» (сурдопедагогіка)


РАННЄ ВИЯВЛЕННЯ ПОРУШЕННЯ СЛУХУ — ЦЕ ВАЖЛИВО

Зазвичай питання про наявність слуху у  малюка виникає  у тих сім'ях, де одна або декілька осіб позбавлені слуху, або якщо дитина перенесла захворювання, пов'язане із вживанням антибіотиків. Необхідно стежити за тим, як дитина їсть, спить, коли почала тримати голівку, сидіти, вставати.

Батькам необхідно звернути особливу увагу на свою дитину, якщо:

• дитина народилася від багатоплідної вагітності;

•  мама перенесла під час вагітності інфекційні захворювання, особливо вірусні: краснуху, герпетичну інфекцію, кір, епідемічний паротит, вітряну віспу, оперізуючий лишай, цитомегаловірусну інфекцію;

• мама вживала під час вагітності ототоксичні препарати;

• дитина народилася з вагою тіла менше 1,5 кг;

• плід отримував в перинатальний період антибіотики ( гентаміцин, неоміцин, стрептоміцин);

• дитина з пологовими травмами і внутрішньочерепним крововиливом;

• батьки дитини мають порушення слуху.

Слух формується поступово і для кожного віку існують свої норми:

• у перші 3-6 тижнів малюк, як правило, здригається від гучних звуків, завмирає, перестає рухатися і, якщо до цього кричав замовкає, перестає смоктати;

• у віці 1міс. дитина повинна реагувати на гучний звук позаду себе;

• у 3-4міс. життя дитина спрямовує погляд у напрямку до джерела звуку;

• 4-7 міс.: з'являється лепет (усвідомлене і цілеспрямоване повторення звуків рідної мови), дитина лепече не лише односкалодові, але й багатоскладові «слова»;

• 10-12міс.: дитина реагує на тихі звуки з відстані в один метр. Вона життєрадісна, її мовлення успішно розвивається;

• 15-18міс.: на прохання показує предмети, наприклад, частини тіла. Використовує декілька окремих слів: поки ще не повні або не правильно вимовлені, вони можуть бути ясно зрозумілі. Виконує прості усні вказівки.

• 2 роки: розуміє питання на які можна відповісти так чи ні, використовує слова, які щоденно чує вдома або в дит.садочку, любить коли йому читають та показують малюнки у книжках; на прохання вказує на малюнки, з зацікавленням прислуховується до радіо та телевізора, реагуючи словами або діями, складає слова у прості речення, ще граматично не правильні або не повні: - Сік нема! Машина бі бі. Виконує прості доручення сприйняті на слух: - Принеси мені м'яч! Візьми свою книжку і віддай татові! Промовляє або наспівує короткі віршики та пісеньки; слухає музику, цікавиться звуками або розповідає іншим, які цікаві звуки він почув: хлопання дверей авто, телефонний дзвінок. Словник дитини складає приблизно 270 слів.

• 3 роки: розуміє та використовує прості дієслова, займенники та прикметники: йти їсти, бігти, співати; я, ти, він, вона; великий, зелений, солодкий. Автоматично визначає джерело звуку, часто використовує повні речення, словник складає приблизно 1000 слів.

•  5 років: дитина розмовляє зрозуміло, хоча деякі звуки вона може вимовляти не правильно - наприклад, «р» або шиплячі, особливо поряд з іншими приголосними. Сусіди та сторонні люди можуть зрозуміти більшість з того, що говорить; граматична будова її речень у більшості випадків співпадає з тією, якою користуються дорослі. Дитина приймає участь в розмовах, хоча словник може бути обмежений. Займенники вже мають використовуватися правильно: «я» замість «моє» - «він» замість «це».

• Якщо діти не демонструють відповідні їх віку рівень мовлення та слухових реакцій, батьки повинні невідкладно проконсультуватися з лікарем - аудіологом.

Як же можна обстежити слух дитини в домашніх умовах? Педагогічне обстеження дитини віком до півтора року ґрунтується на реєстрації безумовних орієнтувальних реакцій на звук. Такі реакції проявляються у завмиранні чи,навпаки, активізації рухів, повороті голови або очей у бік звуку, а також у плачі.

Діти з нормальним слухом реагують на увесь набір не мовленнєвих звучань на відстані 3 — 5 м.

Слух у дітей, які мають понад три роки життя, перевіряється добре знайомими їм низько — й високочастотними словами. Ці слова розміщені у двох рядках, у кожному по 5 низькочастотних і стільки ж високочастотних слів:

1) зайчик, дім, Вова, шишка, риба, чоботи, пташка, вухо, чай, вовк;

2) мило, дім, чашка, вікно, борщ, каша, город, чайка, море, синичка.

При обстеженні слуху дітей слова кожного рядка подаються у випадковій послідовності. Процес обстеження: дитину поставте боком до спостерігача.  У протилежне вухо дитині вставте ватний тампон, поверхня якого злегка змочена маслом. Запропонуйте дитині повторяти слова, які будете шепотіти. Перші два слова промовляються біля дитини, а далі — з відстані 6 м (або 3 м, якщо дитина стоїть спиною). Якщо дитина соромиться і не повторює слова, то можна запропонувати їй показувати відповідні малюнки, які розміщені перед нею на столі. Якщо дитина не впізнає шепітне слово, повторіть голосом розмовної гучності, а далі — шепотінням. Після пред’явлення наступних слів знову повторіть те слово, яке викликало труднощі. Друге вухо дитини перевірте аналогічно за допомогою слів другого рядка.

Якщо дитина реагує на шепотіння з меншої відстані або зовсім не реагує на нього, то у неї можна запідозрити наявність зниження слуху. Таку дитину необхідно направити для обстеження до сурдологічного кабінету, що дозволить за допомогою найсучасніших об’єктивних методів дослідити її слухові функції і зняти підозру порушення слуху або підтвердити її. Таким чином, можна забезпечити своєчасне виявлення порушення слуху.

З чого починається погіршення слуху?

Кількість сенсорних клітин кожному дається раз і назавжди. Як і нервові клітини, вони не відроджуються.

Що ж спричиняє загибель сенсорних клітин у розквіті сил? Це може бути:

 

ШУМ.

Постійно слухаючи плейєр... можна захворіти:

• намагайтесь рідше слухати плейєр у транспорті. В таких випадках до музики у навушниках додається шум та вібрація транспорту;

• не вмикайте плейєр на повну гучність;

• не слухайте його зовсім, якщо у вас грип або ГРЗ.

• інфекційні захворювання: грип, свинка, кір, скарлатина нерідко супроводжуються запаленням середнього вуха, яке може через тонку(всього 0,01 мм) вторинну мембрану легко перекинутися до внутрішнього вуха. Як наслідок, сенсорні клітини або гинуть, або припиняють функціонування, немовби виходять із ладу.

• діабет: знищує нервові комунікації. Нерідко уражаються нервові клітини слухових ядер, стовбура мозку та вище розташованих відділів, які здійснюють рух біопотенціалу.

Дотримуйтесь правильної гігієни вуха: не слід дуже глибоко «занурюватися» у вухо під час гігієнічних процедур. Цим можна поранити шкіру, проштовхнути сірку далі, занести інфекцію. Щоденне чищення вушної раковини полягає у зрошенні отворів та вмиванні її зовнішніх частин звичайною водою. Вказівний палець вставити до вуха і повільними рухами з боку в бік з легким притиском та стінки видалили сірку, сухі відмерлі клітини або пил, що зібрався за день.

 

ІНФОРМАЦІЯ ПРО КОХЛЕАРНУ ІМПЛАНТАЦІЮ

 

Останнім часом одним із сучасних способів реабілітації нечуючих з повною глухотою є кохлеарна імплантація. У світі налічується вже більше 20 тис. (у деяких джерелах 100 тис.) нечуючих, які використовують імплантовані кохлеарні протези.

Кохлеарна імплантація — це операція вживлення електронного пристрою у внутрішнє вухо з метою відновлення слухового відчуття шляхом безпосередньої електричної стимуляції волокон слухового нерва (див. процес вживлення електронного пристрою.

Основні показання для кохлеарної імплантації

Після проведення фахівцями необхідних сурдологічних і клінічних обстежень пацієнта необхідно звернути увагу на основні показання для кохлеарної імплантації:

•          двостороння глибока сенсо-невральна глухота (середній поріг слухового сприймання для тональних сигналів на часто¬тах 0,5, 1 і 2 кГц — понад 95 дБ);

•          пороги слухового сприймання у вільному звуковому полі при використанні оптимально підібраних СА (бінауральне слухопротезування) перевищують 55 дБ на частотах 2 — 4 кГц;

•          відсутність вираженого поліпшення слухового сприймання мовлення від застосування оптимально підібраних СА;

•          відсутність когнітивних і психологічних проблем, а також супутніх соматичних захворювань;

•          наявність підтримки з боку батьків, родичів та їхня готовність до тривалого післяопераційного періоду систематичних сурдологопедичних занять з дитиною.

Протипоказання для кохлеарної імплантації

Шановні батьки, слід звернути увагу і на протипоказання для кохлеарної імплантації, якими є:

•          запалення середнього вуха;

•          перфорація барабанної перетинки;

•          повне заростання завитка чи часткове збереження нормальної функції волоскових клітин;

•          повна або часткова облітерація завитка;

•          ретрокохлеарная патологія;

•          негативні результати промонторіального тесту;

•          наявність супутніх важких соматичних захворювань;

•          виражена інтелектуальна недостатність або наявність осередкової патології в коркових або підкоркових структурах головного мозку;

•          відсутність прагнення до довготривалої роботи з фахівцями після імплантації (у дорослих) або відсутність підтримки членів сім'ї і їх готовності до тривалої реабілітаційної роботи з дитиною.

Хірургічна операція вживлення КІ звичайно проводиться під загальною анестезією і триває в середньому 2 год. У новій процедурі хірургічної операції, розробленої спеціально для імпланта Nucleus 24 Contour, хірург робить лише невеликий надріз за ву¬хом розміром 3 — 4 см. Такий надріз має низький ризик інфекції і післяопераційних ускладнень.

Більшість людей після операції повертається до нормальної діяльності впродовж десяти днів.

Ускладнення, можливі труднощі і побічні явища під час операції та після неї:

- за наявності залишкового слуху, звичайно, операція проводиться на вусі з найменшим пошкодженням;

- загальна анестезія як за будь-якої операції;

- небезпека кровотечі і зараження як за будь-якої операції;

- небезпека бактерійного менінгіту у звичайної популяції 10/100000; а у тих, хто переніс імплантацію, приблизно 40/100000. Таким чином, небезпека бактерійного менінгіту у людей з порушенням слуху вища, ніж у звичайного населення, особливо у людей з неправильною будовою внутрішнього вуха і тих, хто переніс у минулому бактерійний менінгіт. Кожен кандидат на імплантацію має зробити щеплення проти бактерійного менінгіту;

- чужорідне тіло залишається на все життя, що завжди може ускладнитися зараженням (вірогідність з часом зменшується, проте такі випадки бувають);

- небезпека пошкодження лицьового нерва під час операції — 1 %;

- є небезпека пошкодження смакового нерва передньої частини язика;

- проблема післяопераційного рубця; © невдала імплантація.

Передбачуваний ефект

Якість слуху після операції відрізняється від природного слуху, але прооперована особа чує, як звичайна людина. У 50 % обстежених після операції є можливість чути без читання з губ. Після року у тих, хто переніс імплантацію і хто мав слух у минулому (в основному дорослі) 50 % набувають здібності до розмови по телефону, але це не звичайна бесіда, як у людей з нормальним слухом і ясним розумінням змісту.

Тип апаратів імплантів, що підбирають фахівці, складається з головного апарату і апарату, який розташований за вухом. Рішення того, який тип апарату буде підібраний, залежить від типу операції і стану слуху. Також приймаються до уваги бажання пацієнта і батьків, якщо пацієнт - дитина. Через місяць після вживлення починають серію корекцій за допомогою комп'ютера, підключеного до імпланту. Відвідини прооперованої людини до центру налаштування імпланта на першому етапі робляться часто, що вимагає великої витрати часу, енергії і необхідності взаємодії з фахівцями. Крім того, необхідний лікарський контроль впродовж усього життя. Треба прийняти до уваги, що не відразу після імплантації, приблизно через місяць після операції, слух стає хорошим. Дорослі, які чули до втрати слуху, зможуть розуміти мовлення цілком задовільно вже через кілька місяців після вживлення, а через рік досягають добрих результатів. У дітей, які не чули перед вживленням і користувалися слуховими апаратами, процес відновлення повільний і триває до б років після операції. У перші тижні вживлення можна лише чути звуки без здатності розрізняти і пізнавати їх. Протягом перших місяців йде процес пристосування до слуху через імплант (на відміну від СА). Пізнання і розуміння мовлення починається пізніше — за кілька місяців. Можливість розвитку мовлення у дітей займає кілька років. Протягом цього періоду здійснюється постійний зв'язок з відповідним центром у лікарні і за її межами з метою співпраці за реабілітаційною програмою.

Регулювання імпланта починається в центрі через 4 тижні після операції:

- перші три місяці — одне регулювання на два тижні;

- подальші три місяці — одне регулювання на місяць;

- через три місяці після підключення імпланта — одне регулювання на три місяці;

- через два роки — налаштування кожні півроку;

- відновлювальний процес мовлення — один раз в тиждень в перші два роки після вживлення, в перебігу цього періоду можливі додаткові відвідини внаслідок можливих ускладнень у мовному аналізаторі.

Треба зазначити, що немає можливості виконати корекцію мовного аналізатора в іншому місці, окрім як в центрі, де була проведена операція пацієнту. КІ вживляється на все життя і для забезпечення функцій імпланта і зовнішнього пристосування — мовного аналізатора, пацієнт зобов'язаний постійно відвідувати центр імплантації у відповідності з індивідуально розробленою програмою і лише в цьому випадку можливе збереження слуху.

 

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДОШКІЛЬНИКІВ З ВАДАМИ СЛУХУ

 

Дошкільне дитинство - перший і найвідповідальніший етап розвитку дитини, на якому закладаються основи її психічних якостей та пізнавальних процесів. Саме у цьому віці між дорослим і дитиною встановлюються близькі стосунки. Тож батьки і педагоги відіграють провідну роль в інтелектуальному розвиткові малюка, в пізнанні ним світу та становленні його особистості.

Ще більше від дорослих залежить психічний розвиток дитини з розладом слуху. Вже в перші дні свого життя такий малюк стикається з великими проблемами, головна з яких полягає у тому, що його слуховий аналізатор не може сприймати багатьох зовнішніх подразників (звуків) і, як наслідок, потік інформації звужується.

Значно   ускладнюється   процес   адаптації   дитини   до навколишнього світу через обмежені можливості традиційного щоденного спілкування з найближчим оточенням.  Більшість проблем, пов'язаних із глухотою, мають суто соціальну, а не фізіологічну природу. Тобто не порушення слуху,  а соціальна ситуація  розвитку дитини є визначальною    у   формуванні   її   пізнавальної  діяльності   та особистісних рис. Збереження інтелектуальних задатків дозволяє активізувати психічний     розвиток     малюка,     ефективно використовувати «обхідні шляхи», щоб запобігти будь-якому відставанню пам'яті, мислення, уваги, навчити дитину розуміти мовлення і користуватися мовою у всіх її видах і формах (читання, письмо, говоріння, розуміння зверненого мовлення тощо). Дуже важливо якомога раніше виявити розлад слуху, щоб у перші роки життя дитини розпочати цілеспрямовано працювати над його розвитком.

У багатьох       випадках       малюкові       допомагає слухопротезування.

Однак не просто забезпечити дитину слуховим апаратом. Треба привчати її сприймати нові звуки, поступово збільшуючи час носіння  апарата  з  тим,  щоб  перейти  до  його  постійного використання. У період адаптації особливо важливо звертати увагу дитини на різні звуки, привчати порівнювати їх, визначати джерело звучання на слух (дудочка, барабан, гармошка тощо), місце звучання (близько - далеко, з якого боку звучить), розрізняти голоси (хто сказав на вушко - мама, тато чи бабуся), визначати тривалість звучання (довго чи ні грала дудочка, співала мама),   кількість звуків (скільки було ударів у барабан, скільки складів «та- та-та» вимовила мама). Педагоги проводять таку роботу у вигляді захоплюючої гри. Щоденні заняття допоможуть малюкові звикнути до слухових апаратів, навчитися дослухатися та здобувати з різноманітних звуків корисну для себе інформацію.

У вихованні дитини з розладом слуху ефективним може бути тільки цілісний підхід, провідним напрямом якого є спеціальне навчання. Від того, наскільки оптимально воно буде організоване, залежить, як дитина зуміє контактувати з навколишнім світом, якого рівня розвитку досягне.

Проте зауважимо, що маленькій дитині важко довго зосереджуватися на одному виді діяльності. На нашу думку доцільно урізноманітнювати пропоновані їй вправи, чергувати їх із грою, використовувати яскраві, цікаві іграшки, гарні малюнки, проводити перерви - фізкультхвилинки.

Здоровим дітям властива потреба в нових враженнях, яка в малюків з порушеним слухом дещо пригнічена. З цим не слід миритися: виникнення такої потреби можна стимулювати. Зацікавлений погляд, усмішка, зосередженість педагога в поєднанні з вказівним жестом спонукають дитину до розглядання об'єктів, людей та їхніх дій, викликають позитивні емоції. Так, виникає співробітництво між дитиною і педагогом. Ініціювати ці спільні дії, а отже, і спілкування повинен, звичайно, дорослий, і Дитина з порушеним слухом потребує спонукання, заохочення до контакту, але сама рідко буває ініціатором спілкування, якщо її цього не навчити, не зацікавити. У такій ситуації педагог повинен бути організатором, учасником і помічником.

З часом до емоційного сприймання довкілля та спільного споглядання додаються спільні предметі дії дорослого і дитини. На цьому етапі крім намагання звернути увагу малюка на щось, емоційно відреагувати на його слова та підтримати задоволення дорослий має виконати ще одну функцію: зацікавити співпрацею до практичної взаємодії. Така взаємодія

корисна під час обстежування різних предметів з допомогою тактильних відчуттів (обмацування),   зору   (розглядання), залишків слуху ( до звучання), смаку.

Малюк з вадами  слуху ще не вміє самостійно обстежувати предмети, а отже, мало що може дізнатися про них самостійно, навіть якщо стикається з цими речами постійно. Він може не звернути уваги на важливі ознаки, а запам'ятати щось дріб'язкове і неістотне.

Щоб навчити дитину детально обстежувати якийсь об'єкт, треба разом з нею послідовно виконати такі дії: спочатку обвести предмет по контуру  пальчиком  дитини,  потім  допомогти обстежити його поверхню дитячою долонею. Під час обстеження слід указати на якусь важливу особливість предмета, зафіксувати на ній увагу малюка (наприклад, постукати предметом об стіл біля його вушка проторохкотіти ним, якщо предмет може звучати, якщо це їстівна річ - дати покуштувати). Іншим разом дорослий може сам провести обстеження на очах у дитини, а потім запропонувати малюкові повторити його дії.

Якщо виконувати такі вправи регулярно, дитина поступово навчиться зосереджуватися, спочатку - на короткий час, а потім -   на довше. Так ми навчаємо її елементарних способів пізнання, закладаємо основи аналізу, розвиваємо сприймання, формуємо перші уявлення про предмети.

Дитина також має усвідомити, що між предметами, діями і мовленнєвим актом (звучання, артикуляція таі емоція) існує зв'язок. Цьому можна допомогти чітко, голосно називаючи предмети, якими дитина грається, з якими стикається у побуті. Так само слід називати і дії (дорослих і самої дитини) спочатку короткими, лепетними словами або словами звуконаслідуваннями, але обов'язково так, щоб дитина бачила обличчя (губи) дорослого.

Дії педагога для малюків - це завжди приклад для наслідування. Щоправда, діти зі зниженим слухом менш схильні до цього, проте спроби повторити за дорослим те, що він робить, все одно спостерігаються. Вкрай важливо не залишити поза увагою такі намагання: підтримати дитину усмішкою, заохотити похвалою, запропонувати повторити дію ще раз.

Надзвичайно корисно присвятити відпрацюванню наслідування дитиною дій педагога спеціальне заняття. Цікаво зробити це у процесі гри, скажімо, перед дзеркалом. Дорослий виконує певну дію (переставляє кубик, усміхається або імітує дудочку, стискає долоню в кулак тощо), після чого пропонує дитині зробити так само; дитина повторює побачене.

Багаторазове повторення слова допоможе малюкові добре запам'ятати і образ, який воно позначає, і саме слово. Встановлення зв'язку «образ-слово» - це початок розуміння мовлення. Втім необхідно пам'ятати, що у великому мовленнєвому потоці дитина розгублюється. Педагогу варто щодня багато разів повторювати кілька однакових слів назв іграшок, одягу, посуду, звичайних побутових дій (коротким реченням, на зразок: «Підемо гуляти (будемо їсти, спати, ...)». Наслідуючи дії педагога, дитина намагається наслідувати і рухи його органів артикуляції під час говоріння, голос. Треба заохочувати вимовляння дитиною різних звуків, проговорювати їх разом із нею. Діючи в такий спосіб, отримуємо від дитини перші голосові реакції, спроби артикуляції, а це свідчить про зародження комунікації. З часом дитина помітить, що вимова буває різна, почне розрізняти мовні одиниці за довжиною, іншими ознаками.

(Спілкування, приурочене до предметних дій у певному місці та часі має велике значення для розвитку сприймання, мислення, образної пам’яті, допомагає накопичувати знання про довкілля, стимулює розвиток різних   систем та аналізаторів, моторики, робить цікавим пізнання закономірностей та зв'язків предметного світу. У його надрах зароджуються перші спроби використати мовлення.

У процесі комунікації з дитиною зі зниженим слухом треба актуалізувати знання та уявлення, здобуті нею раніше, адже саме вони є підґрунтям для виникнення та вдосконалення мовлення. Образні уявлення наповнюють слова і речення відповідним змістом, тому вони мають бути чіткими та яскравими. Для цього варто час від часу пропонувати дитині пригадати, що вона колись намилювати згадане, продемонструвати те, що робила раніше.

Розвинути образну   пам'ять   можна   і   за   допомогою спеціальних вправ. Для цього знадобляться іграшки, малюнки, невеликі побутові предмети. Послідовно розмістивши їх на столі або на килимку для гри, пропонуємо малюкові уважно на них подивитися і запам'ятати. Потім набір предметів забираємо (або накриваємо хусткою) і запитуємо у дитини, що тут було. Можна також поміняти предмети місцями і запитати, що змінилося, або забрати один з предметів і запитати, чого не вистачає.

Найскладнішим   різновидом   комунікації  є   спілкування, відірване у просторі та часі від безпосередніх предметних дій. Щоб воно здійснилося, потрібна насамперед зацікавленість дитини в отриманні   інформації   через   дорослого.   Виникненню   такої зацікавленості сприяє регулярна робота з дитячими книжечками: розглядання малюнків у супроводі коментарів педагога, читання тексту. Такі книжечки виготовляються самостійно. В них використовуються знайомі дитині слова і речення.

Ще один ефективний спосіб зацікавити дитину в отриманні інформації від педагога - це емоційна розповідь про щось її близьке. Тут дорослий може включити до розповіді і елементі інсценізації, виконуючи одночасно ролі різних персонажів відповідно змінюючи міміку, інтонацію та рухи.

Виникнення в дитини запитань до педагога - добрий знак який свідчить про зацікавленість, бажання про щось дізнатися. Тай запитання, навіть неправильно сформульовані або висловлені лиш  жестом, варті похвали дорослого. Готовність дитини пізнавати проявляється в інтересі до здобуття нових знань в усвідомленні того, що ці знання можна отримати безпосередньо від дорослого. я процесі такого спілкування збагачується та закріплюється; мовленнєвий досвід, тренується словесна пам'ять. У дитини виникає потреба і бажання розуміти і запам'ятовувати нові слова, речення, а отже, навчання мовлення стає необхідним насамперед самій дитині, а не штучно нав'язаним з боку педагога.

Сучасна дефектологія стверджує, що навчання мовлення має ґрунтуватися на пізнавальних уміннях, знаннях світу предметів і людей, достатньому рівні образного мислення, пам'яті, уваги, сприймання. А таке підґрунтя формується у процесі розвитку найперших форм спілкування: емоційного сприймання довкілля, предметної взаємодії, спільної діяльності дитини і дорослого. Таким чином, надзвичайно важливо пройти ці щаблі, не пропустити найсприятливіших періодів для розвитку і становлення мовленнєвих навичок у дитини.

 

БАТЬКИ -    НАЙКРАЩІ        ВЧИТЕЛІ

 

Батьки часто вважають, що їхніх дітей з вадами слуху всього повинні навчити у спеціальному дошкільному закладі. А свою місію вбачають тільки у тому, щоб забезпечити сина чи доньку їжею та одягом. У кращому разі мама й тато приділяють певну увагу фізичному розвиткові малюка і вже зовсім мало — розвитку розумових здібностей, мовлення, моральному й естетичному вихованню. Це негативно позначається на розумовому розвитку дітей, прирікає їх на обмежене спілкування з людьми, що іх оточують, — дорослими та однолітками.

   Дуже важливо, щоб батьки зрозуміли: не можна відкладати на невизначений час, коли дитина, мовляв, підросте, або перекладати тільки на дошкільний заклад виховання і навчання малят з вадами слуху. Сім'я у вихованні цих дітей відіграє надзвичайно велику роль, оскільки формування елементарних понять, розвиток розумових здібностей, набуття певних навичок та знань відбувається не тільки на спеціальних заняттях у дитячих садочках, а й безпосередньо у спілкуванні, в родині.

    То як же навчати і виховувати малюка у цьому віці? Які вправи і заняття з ними проводити?

У віці від року до трьох дитина з порушеннями слуху здебільшого неорганізована, не вміє гратися, контактувати з іншими людьми і дітьми. Тому першочергове завдання — навчити дитину наслідувати дії дорослого, усвідомлювати свої особисті дії, гратися з членами родини, підкорятися вимогам батьків.

Оскільки рухи малюків з вадами слуху слабко координовані і незграбні, починати заняття варто з навчання дітей наслідувати рухи дорослих. Заняття краще проводити перед дзеркалом, щоб дитина бачила в ньому і себе, і дорослого. Тоді вона вчиться не тільки виконувати фізичні вправи (піднімати руки вгору, розводити їх у сторони, нахиляти тулуб, тупотіти ніжками тощо), а й наслідувати дії, порівнювати рухи свого тіла з рухами дорослого. На кожному занятті, які бажано супроводжувати ритмічною музикою, відпрацьовуються два-три рухи, вводяться поступово нові рухи. Так дитину підводять до наслідування більш дрібних рухів рук та обличчя.

Для розвитку дрібної моторики корисно використовувати вправи з ґудзиками. Ґудзики розсипають по підлозі і показують малюкові, як їх збирати та складати у коробку. Це завдання можна використовувати і навчаючи дитину виділяти різні ознаки предметів: колір, форму, розмір тощо. Наприклад, можна доручити маляті не тільки зібрати ґудзики з підлоги, а й поділити їх на білі та червоні (білі покласти в білу чашку, а червоні — в червону).

Формування понять про розмір дитині пропонують скласти великі й маленькі ґудзики відповідно у малі або великі чашки або коробки.

Корисно навчати малюка наслідувати дії дорослого в процесі гри з кубиками. Спочатку дитина вчиться складати з трьох-чотирьох кубиків різні споруди (башточку, будиночок, огорожу тощо), крок за кроком повторюючи дії дорослого. Поступово гру ускладнюють. Якщо на перших заняттях дитина і дорослий діяли одночасно (дорослий поклав кубик, так само зробила дитина і т.д.), то надалі малюк спочатку спостерігає за діями мами чи тата і тільки після того, як вони завершать роботу, сам починає працювати з кубиками, орієнтуючись на зразок.

У такій самій послідовності можна навчати малюка гратися з пірамідкою. Для формування просторової орієнтації і просторових уявлень дитини бажано навчи-ти її складати зображення предметів (квітку, метелика, чашку, яблуко тощо) з двох-трьох частий. Спочатку малюкові показують, як треба накладати частини зображення на зразок, а потім навчають поєднувати ці частини малюнка поряд із зразком Такі ігри-заняття дуже корисні для формування уявлень про ціле та його частини, вміння порівнювати предмети, бачити подібність та відмінність, виправляти допущені помилки.

У цьому віці малюка навчають гратися іграшками: колисати ляльку, годувати їі, супроводжуючи дії відповідними звуками («а-а-а», «ам-зам»), котити машину («бі-бі-бі») тощо.

Водночас варто ознайомлювати дітей з навколишнім світам; з предметами, які їх оточують у квартирі, навчати співвідносити ці предмети з відповідними зображеннями на малюнках, ототожнювати зображення однакових предметів на малюнках у книжках та лото.

Коли дитина починає відвідувати дитячий садок, батькам варто вже з перших днів налагодити тісний зв'язок із дефектологами і вихователями, оскільки тільки спільна робота сім'ї та педагогів може забезпечити ефективний всебічний розвиток кожній дитині з порушенням слуху.

     Дуже бажано, щоб вдома у малюка був власний ігровий куточок» в якому знаходяться його іграшки, фарби, альбом для малювання тощо. Влаштовуючи такий куточок, батьки повинні пам'ятати, що справа не в кількості іграшок, а в правильному їх доборі.  Що зробити, щоб інтерес до іграшки не зникав? Які іграшки варто купувати?

Щоб інтерес до іграшки не пропадав, а навпаки, зростав, малюка треба навчити виконувати з нею багато різних дій, підказувати йому сюжети нових ігор. Отже, замість великої кількості різноманітних іграшок, досить придбати дві-три звичайні ляльки й різні речі, потрібні для ведення «лялькового господарства» (лялькові меблі, посуд тощо), дитячий «конструктор», кілька машинок різного кольору. У наш час не всі можуть придбати і ці речі, але варто показати дитині, як з коробок чи різноманітних будівельних матеріалів (кубиків, брусків тощо) побудувати ліжко для ляльки, стільці тощо, а ляльковий одяг нехай пошиють мама чи бабуся. Усе це, звичайно, важливо. Проте помилкою було б вважати, що за наявності згаданих іграшок дитина сама навчиться самостійно гратися.

 Діти з порушенням слуху більше, ніж діти, які мають повноцінний слух, потребують керівництва ігровою діяльністю. Допомогти своїй дитині навчитися гратися повинні самі батьки. Починати навчання треба з елементів творчої гри. Ось, наприклад, як повинна мама навчити свою доньку гратися лялькою . Увечері, перш ніж класти донечку спати, мама разом з нею уклала ляльку. Вранці, коли мала вже була вдягнена й умита, мама пропонувала їй «розбудити» ляльку і підготувати її до «сніданку» (вмити та вдягнути). Потім дівчинка разом з лялькою йшли снідати. Поступово дитина навчилася відтворювати ігрові дії з лялькою. Так само можна навчити дітей з порушенням слуху «готувати їжу» для ЛЯЛЬОК, «лікувати» їх, тощо. Щоб у дитини виникали ігрові задуми, її життя має бути насичене враженнями, які вона могла б відображати у грі. Для цього треба під час прогулянок та екскурсій постійно зосереджувати увагу маляти на всьому, що його оточує. Наприклад, показувати, що на вулиці є будинки — високі й низькі, їздять машини, автобуси, ходять пішоходи. Удома можна разам з сином чи донькою побудувати з кубиків та брусків вулицю, де їздитимуть іграшкові машини, а роль пішоходів виконуватимуть ляльки.

Окрім ігор, батьки дитини з порушенням слуху мають приділяти увагу і її заняттям. Може виникнути питання: чим відрізняється заняття від гри?

Відмінність полягає насамперед у тому, що в результаті заняття дитина повинна щось зробити, тобто має бути продукт діяльності: малюнок, вирізана з паперу фігурка тварини, тощо.  Наприклад, тато водив сина до зоопарку. Після цього хлопчик захотів удома зробити іграшковий зоопарк, але багатьох тварин, які йому дуже сподобалися, серед іграшок не виявилося. Тоді тато запропонував  зробити ці іграшки власноруч. Отже, кілька вечорів хлопчик разом з батьком були захоплені новою і цікавою справою: малювали, вирізали з паперу та ліпили з пластиліну тварин для гри в зоопарк. Весь цей час хлопчик постійно заводив розмову про тварин, запитував, як вони називаються, що їдять, тощо. Підготовка до цікавої і бажаної гри не тільки сприяла формуванню в дитини корисних навичок цілеспрямованої продуктивної діяльності, а й стимулювала її мовленнєву діяльність.

Розвиток мовлення дитини з порушенням слуху — найважливіше завдання спеціального дошкільного закладу. Але без допомоги батьків у цій роботі дитині буде важко опанувати мовлення як засіб спілкування. Що ж повинні робити батьки дитини, яка погано чує, для розвитку її мовлення, з чого починати?

Починати треба з формування понять.  Відомо, що на початковому етапі оволодіння мовленням слово і для дитини, яка добре чує, є символом (знаком) одного певного предмета, з яким його пов'язують дорослі, навчаючи дитину. Діти з нормальним слухом швидко оволодівають багатозначністю мови в процесі спілкування і навчаються бачити єдність у різноманітності предметів, які називаються одним словом. Слово ж у розумінні дитини з порушенням слуху дуже довго ще буває однозначним і не розвивається в поняття, а є етикеткою, назвою одного конкретного предмета.

Наприклад, дівчинка певний час не співвідносила назви предметів, які бачила в дитячому садку, з аналогічними предметами вдома, які були дещо іншої форми або розміру. Наприклад, в її розумінні слово стілець означало тільки маленький дитячий стільчик, з слово сукня стосувалося лише її блакитної сукенки, в  яку вона була вдягнена, копи вперше почула це слово в дитячому садку.

В домашніх умовах, у побуті, на прогулянках, екскурсіях у батьків виникає набагато більше, ніж в умовах дитячого садка, можливостей ознайомити своїх малят з предметами різної форми, розміру та кольору, назви яких ВОНИ вивчили на заняттях Для цього треба, забираючи дитину ввечері додому, поцікавитися у педагогів, які каві слова вона вивчила в дитячому садочку цього дня.

Друга відповідальна ділянка роботи, яка не може бути успішною без активної участі батьків, — навчання дітей з вадами слуху мовного спілкування. Адже засвоєння такими дошкільнятами на заняттях слів, які означають назви предметів і дій, ще не приводить до активного мовлення, а тільки певною мірою забезпечує пасивне його розуміння. Активне ж користування мовою потребує постійного вправляння, яке дуже важко організувати в колективі дітей з порушенням слуху і яке батьки можуть організувати в домашніх умовах. Але для цього треба постійно цікавитись успіхами малюка, знати зміст і обсяг слів та речень, які він засвоїв на заняттях у дитячому садку. А потім удома весь цей матеріал постійно повторювати, закріплювати на спеціальних заняттях та використовувати в спілкуванні з дитиною. Щоб забезпечити широке мовне спілкування дитини, варто залучати до цього не тільки всіх членів родини, а й сусідів, повсякчас викликати в дитини потребу висловитися.

На початку роботи головна мета —- привчити дошкільнят вживати відомі їм слова та речення для висловлення своїх бажань. Наприклад, вживати такі речення, як: «Дай ляльку», «Я хочу пити» , «Ходімо гуляти» тощо. Якщо дитина знає ці речення, але для задоволення своїх потреб використовує жести або міміку, батьки повинні виразом обличчя показати, що не розуміють її, або запропонувати повторити своє прохання за ними і тільки в тому разі, якщо вона це зробить, задовольнити прохання малюка.

На жаль, бувають випадки, коли люблячі батьки намагаються виконувати всі бажання і забаганки дітей. Це може зашкодити вихованню та розвитку дитини. Виходить, що малюкові зовсім не треба старатися словесно виражати своє прохання, адже для задоволення їх батьками досить міміки та жестів.

Для ефективного розвитку мовлення дитини із порушеним слухом батьки повинні в побуті, на прогулянках, у спільних іграх створювати такі ситуації, щоб у дітей виникала потреба виражати свої прагнення та бажання словам.

Як відомо, саме в дошкільному віці у дітей з нормальним слухом з'являються численні запитання про навколишні предмети і явища. У малят з порушенням слуху це відбувається значно пізніше. На заняттях у дитячому садочку педагоги приділяють багато уваги роботі над запитаннями. Дітей вчать розуміти запитання і адекватно на них відповідати. Але практика показує, що процес засвоєння знань та їх застосування в активному мовленні у дітей, які погано чують, триває надто довго, що пояснюється зниженням їх пізнавальної активності.

Для дитини з вадами слуху довкола більше невідомого, ніж для її здорових однолітків, які за допомогою слуху і мовлення більше дізнаються про предмети і явища навколишнього світу. Малюк з порушеннями слуху не вміє побачити невідоме, тому в нього не виникає ніяких запитань, навіть тоді, коли він володіє потрібними мовними засобами.

Ось чому батьки мають постійно звертати увагу дітей на явища і предмети, ставити запитання, емоційно підкреслювати свою зацікавленість і таким чином стимулювати інтерес малюків до навколишнього світу, прагнення запитувати про побачене.

Тісний контакт з педагогами дитячого садка допоможе батькам підготувати своїх малюків до успішного навчання в школі. 

 

ДІМ — ЧУДОВЕ МІСЦЕ ДЛЯ НАВЧАННЯ

 

Дитина з вадами слуху має обмежений життєвий досвід і недостатні знання про навколишній світ. Гнучкість реакції та здатність до узагальнення в такої дитини недостатньо розвинуті. Якщо вміло спрямовувати процес виховання, планомірно й систематично прищеплювати з раннього віку потрібні уміння та навички, давати знання і формувати мову, результати будуть досить хорошими. Мислення дитини, яка не володіє мовою, конкретне й невіддільне від її практичної діяльності. Якщо подивитися на щоденну діяльність родини вдома, можна побачити багато можливостей для навчання дитини мовлення. Починати треба з найпростішого: сніданок, обід, вечеря, що створюють багато можливостей для навчання. Під час прийняття їжі дитина перебуває біля матері й може чути, що до неї говорять, та одночасно зчитувати з губ. Мати може сказати: «Це каша. Каша смачна. Каша з молоком», або «їж суп. З'їв увесь суп — ти молодець!».

Можна також говорити про предмети, якими дитина користується: «Це твоя тарілка», «Візьми ложку», «Виделка впала», «Постав чашку на стіл». Доречним буде закріплення висловів, які щодня використовують у сім'ї: «Смачний компот», «Хочеш молока?», «Помий брудні руки», «Огірок квасний», «Не хочеш більше їсти?». Під час приготування їжі є багато можливостей включати дитину в практичну діяльність і закріплювати мовний матеріал. Діти люблять допомагати дорослим. Наприклад, мати готує їсти й звертається до дитини: «Я варю борщ», «Дай мені буряк, будь ласка!», «Помий моркву», «Налий води в каструлю». А скільки мовного матеріалу може бути сприйнято й закріплено під час збирання та миття посуду після їжі: «Візьми, принеси, поклади... тарілку, ложку, виделки», «Мама миє посуд», «Вода гаряча», «Вода холодна». Можна навчати дитину сортувати предмети відповідно до категорії: «Тут виделки», «Тут маленькі ложки», «Тут великі ложки». Часто неочікувані й незаплановані дії створюють найкращі можливості для розвитку мовлення: «Ой! Молоко розлилося! Витирай розлите молоко!», або «Хліб упав. Підніми хліб». Батьки не повинні забувати говорити й про те, що дитина відчуває, чим переймається: «Ти голодний?», «Любиш молоко?», «Ти хочеш молока чи чаю?», «Що їстимеш?».

Важливим для навчання є час, коли дитина прокидається або лягає спати. Можна багато разів повторювати слова-назви речей, які дитина знімає перед сном і одягає для сну. Можна говорити та¬кож про частини тіла дитини. Наприклад, такий мовний матеріал: «Зніми сорочку, потім штани», «Одягни піжаму», «Тягни майку сильно вгору!», або «Це твоя ліва рука», «Зніми з правої ноги шкарпетку», «Одягни светр через голову».

Допоможе батькам у роботі з дитиною малюнковий словник, який можна зробити за темами: «Страви на сніданок (обід, вечерю)», «М'ясо, ковбаси», «Овочі», «Фрукти», «Одяг», «Взуття» тощо. Зробити його нескладно, долучаючи до роботи свою дитину. Малюнки можна вирізати з журналів або намалювати власноруч.

Ще важливим місцем для навчання дитини у домі є ванна кімната. Коли дитина миє обличчя, руки, чистить зуби, можна закріплювати такий мовний матеріал: «Візьми мило», «Мий руки», «Мило слизьке», «Це рушник», «Витирай руки й обличчя», «Рушник м'який». Якщо дитина не любить чистити зубів, можна у формі гри привчити її до цієї процедури. Дозвольте дитині погратися з тюбиком, покажіть, що його можна стискати — і виходитиме паста. Кран із водою можна закривати й відкривати. Закріплюйте назви: зубна щітка, тюбик, паста, зуби, вода, вгору, вниз.

Вдома завжди є робота, яку потрібно виконувати щодня. Таке повторювання домашньої роботи дає багато можливостей для поповнення словника дитини. Батьки багаторазово можуть повторювати одні й ті самі слова та вислови, проте у різних ситуаціях. Зрештою, дитина почне розуміти їх і запам'ятовувати.

Треба витирати пил зі столу, поставити крісла на місце. У крісел і столу є ніжки. Щодня треба застеляти ліжко. Тоді можна поговорити про подушки, ковдри, простирадла, наволочки, покривала. Можна сказати, якого вони кольору: білі, рожеві, блакитні тощо. Коли заправляєте ліжко, називайте, кому воно належить: «Це ліжко для мами й тата», «Ліжко велике», «Тут спить Таня», «Ліжко маленьке». Ковдра може бути теплою і м'якою.

Прання є наступною діяльністю, що часто повторюється і тому створює багато можливостей для розвитку мовлення та збагачення досвіду дитини. Брудний одяг треба випрати, чистий — розвішати, посушити, поскладати. Діти можуть у цьому допомогти й засвоїти такі поняття: брудний — чистий, великий — маленький, мамин, батька, братика, сестрички. Називайте з дітьми одяг, із чого його виготовлено, якого він кольору, чим оздоблений. Використовуйте можливість поговорити з дитиною під час складання речей: «Це речі мами», «Поклади речі в шафу», «Це речі тата», «Поклади на поличку».

Якщо сім'я живе в селі, це відкриває нові можливості для обговорення або поповнення словника. Наприклад, це може бути догляд за свійськими тваринами, робота на городі або в саду. Діти полюбляють допомагати на городі, збирати урожай, поливати грядки, прибирати сніг і сухе листя. Поясніть дитині, де можна поливати, що дати їсти курці, а що свині чи корові. Розповідайте про рослини, як їх садити, доглядати за ними чи збирати. Можна придбати для дитини маленьку лопату, граблі, сапу й залучати до роботи, обговорюючи її дії. Не забувайте хвалити дитину! І пам'ятайте важливе правило: говорити слід близько до дитини, щоб вона могла бачити й чути, що їй кажуть! Вимагайте повторити почуте та слідкуйте за вимовою. Спочатку батькам здається, що вони говорять постійно. Але мовлення має бути присутнє в кожній ситуації, щоразу — це дуже важливий фактор, що вимагає багато зусиль від батьків. Але з часом, коли родина побачить зростаючу зацікавленість дитини, вона почне радіти її успіхам, і це дасть сили для подальшої роботи.